Друк

Я – вожатий!

        Що може бути важливіше дитячої посмішки? Дитячі обійми?, Дитяче «Спасибі»?, Дитяче «Я вас ніколи не забуду»?, Дитяче «Я обов’язково повернусь?  Все, все, що вони роблять, для мене найважливіше. І саме для цього повернусь в свій табір, бо Я – вожатий!

Дитячий табір – це особливе місце, цеособливий світ,  у якому ти забуваєш про багато сторонніх речей.
    У світи дитинства все по-іншому Ніхто не скаже, що що тут легко, тут свої турботи, свої проблеми…
    
І завжди турбують знайомі, вони є у кожного вожатого, які говорять: Добре там тобі, ти відпочиваєш! Чому вони так думають? Чому вони думають, що ми, вожаті, нічого не робимо? Ну, звичайно, з часом ти вже до цього звикаєш і не так на це звертаєш увагу. З чого вони це взяли? Звідки вони знають, що таке «Всі в їдальню!», тут ще і накрити в їдальні треба, в ігри пограти, інакше буде сумно, номер підготувати на програму, і кожного разу новий, а потім планування, а ще і нічна репетиція… І крам цього мілліард справ, їх неможливо всі перелічити. До речі, мабуть, саме тому ми всі повернемося в табір, тому що немає вільного часу, сумувати ніколи. Ми ж, як діти, тільки великі. А ось, наприклад, спілкування з дітьми. З кожною зміною ти починаєш не працювати зі своїм загоном, а жити разом з ними, ділити зі своїми дітьми і радощі і печалі, перемоги і поразки, зльоти і падіння. Допомагати їм щосекунди, тому що знаєш, що вони тобі теж допоможут
 
Про вожатого багато сказано і написано. Вожатий – професія – птиця. Я хочу сказати: Вожатий – не професія, а покликання. А з цим нічого дискутувати. Вожатий – це велика дитина? Ні! Ми вже не діти, ми дорослі. Дорослі, які хочуть бути дітьми, яким дитинства було просто замало. Тому, Вожатий, не працюй вожатим, а будь Вожатим! Живи дитинством.

Вожаті 2013р.
Табір «Мандарин»